|
Джерело натхнення -
Илья Эренбург
Так ждать, чтоб даже память вымерла... (1912)
Шукати, навіть коли пам'ять - змила й витерла,
Все, що було попри лихо в кожнім нескінченнім дні -
Для мене щастя, це синонім - Твого імені,
Хоч ще спогадом п'янить, твій поцілунок на весні...
Чекати... Кожен день, раптового побачення,
За дзеркалом сховавши, своє кохання та страхи...
Хоча для тебе, це немає - сенсу й значення,
Та злітають, в небо думки... Мов сполохані птахи...
Завжди чекати... Твого слова, наче - вироку,
З поспіхом, знов наздогнати чиюсь візію чи тінь...
Наважитись, зробити крок... Й не мати вибору,
Чи залишити все як є... Десь на межі, сновидінь?..
І так зухвало, знов спіймати - твою посмішку,
Й бодай на мить, спинити рух... Й сповільнити жорсткий час...
Та чи варто гарячі сльози лити в подушку? -
Згадати... Що колись було... Й, що не сталось, поміж нас...
Сховавши біль і поскладавши літери в слова,
Коли, ти, зачинила серце й десь стратила ключі...
І нехай повз все... Ця любов, залишиться жива,
Хоча смуток, щоразу приходить в гості - у ночі...
В чеканні... Затамую подих й стисну його у руці,
Щоб принаймні, хоча б на мить, але вона, відчула -
Той ніжний дотик поцілунку... На своїй щоці...
І залишила в пам'яті... Й вже ніколи не забула...
#Експромт, #інтерпретація
ID:
791762
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 15.05.2018 11:15:04
© дата внесення змiн: 15.05.2018 11:15:04
автор: Валерій Кець
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дякую
