Так весело, так вільно-наче птаху!
Я відпустила. Відболіло. Відпекло.
І на душі вже ні краплини страху
Усе з сльозами в ріки відтекло...
І пали стіни з цегли відчаю та болю
Надіям дарувавши вільний шлях!
Їм виколисую тепер на струнах долю,
Що з геготом піде гуляти по полях...
Як в шаль, закутана в обійми сонця,
Стою над прірвою печаль і каяття...
Душа узріла в вітрі тут свого ченця,
Ось сповідається і знов піде в життя!
