Безмежність простору, а далі – лише сон
Про що той сон, на жаль, ніхто не знає
Безмежність простору і раптом – телефон.
Крізь тишу сну брутально так лунає.
Безмежність простору, лиш тиша і політ.
Немає меж, ні сорому, ні страху.
Немає тут буденності і бід.
І мрії тут вже не зазнають краху.
І весь цей світ раптово задрижав.
І тишу розітнув дзвінок безжально.
Той, хто дзвонив, про сон, на жаль, не знав...
І мав мету свою здійснить негайно.
Розтанув сон... Він зник, як вільний птах,
Якому крила мали віднімати.
І лише сум у сонних ще очах...
Чудовий сон...Про що – вже не згадати.
