Сини мої, синочки, соколята,
Уже давно ви вилетіли з хати,
І полетіли в світ широкий,
щасливої долі шукати.
Ви маєте вже власні сім'ї,
Дітей маєте, дружину,
Працюєте, й не зовсім бідні,
Та забуваєте про матір єдину.
Яка ростила вас, любила.
Ночами довгими не спала,
Аби усі були здорові і щасливі,
В молитві господа благала.
Живіть та не цурайтесь правди,
Й до Бога швидше повертайтесь,
Робіть швиденько усі справи,
Й в село до мене приїжджайте.
Скучаю дуже я за вами,
За внуками, за невістками,
Чому так рідко ви буваєте?
Колись ви ще мене згадаєте.
Тоді, коли самі постарієте,
Й здоров'я вже не стане,
Тоді мене згадаєте,
Як я чекала, виглядала вас.
Як поглядала у віконечко,
І на дорогу задивлялася,
Дзвінка від вас чекала я,
Й на зустріч сподівалася.
Але ви все зайняті,
У вас важливі справи,
Вам не до мене зовсім,
Ви надто самостійні стали.
Ох, діточки, сини мої,
Як важко часом на душі,
Ви найдорожче, що є в житті.
Чому ж приносите ви біль мені.
25.05.2017 року.́
ID:
775925
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.02.2018 00:15:36
© дата внесення змiн: 13.03.2023 22:44:26
автор: Марія Романюк.
Вкажіть причину вашої скарги
|
