Молись чумі
її вогні єдині здатні
перетворити минуле
у
краплі дощу
висипаються у вогнище
підживлюють
я приймаю душ
в язиках полум'я
бо сьогодні
настав день відкритись світові
наче коробка цукерок
бути з'їденим
залишити самсарі лише
обгортки
я з'їдаю
наче біблію
й ріжу язик
гіркими таблетками
більше таблеток
більше проблем
більше можливостей
загубитись у смітті
й забутись
бодай на мить
що насправді усе це
обгортки
хоронять мене під своєю вагою
пусті
наче дзеркала
наче сльози
в яких я стою
ось тут
не можу зрозуміти
чи люблю
чи
спопелити усі фотографії
в інквізиторському вогні
стояти навколішки
й
молитись чумі
бо вона здатна розпалити достатньо полум'я
аби зупинити друкарський прес
думок.
