Нерви у Лєніна ще з дитинства були розхитані маміньчиною грою на піаніні (як чув «Апасіонату» Бетховена, то ставав сам не свій, плакав, про шось нєчєловєчєске торочив і «всіх по голівці бити» поривався, видно, дуже його придавило в свій час те маміньчине музикування). А як подорослішав і з головою окунувся в революційну боротьбу («може б, ти такі юрістом поработав, стажу там до пенсії, досвіду набрався?» - глупі ці питання Валодя з ходу обривав підслуханою фразою про професію революціонера, і на спльовування в підлогу і крутіння пальцем біля скроні відповідав рєшитєльним матом, скріпленим «правільним путьом ідьотє, тавагішчі!», від чого виникала заминка, бо хто з дискутантів куди мав топати, було неясно), то «нєгвішкі шалят» стало його постійною мантрою. Ще би півбіди, сварився, але на соратничків кидався, перед спонсорами неудобно виходило. Втім, виявилося, що спонсорам Вовині нєрви до одного місця і по барабану, бо зафондували йому на всі напрямки по залізниці окремий вагон, а для особливих випадків броньовичок - кидайся, скільки хочеш! От він там і репетирував «Тавагіщі!» через «р» вимовляти, але «савєґшенна бєзгєзультатна», тому пробував перейти на «Дарагі маї!». Спонсори, однак, цю самодіяльність в моменті прісікли і пояснили, що на все свій час, буде і «Дарагі маї!», але вже не в його виконанні, а дуже далі попізже, такщо нехай обходиться «тавагіщамі». Так він, гадьониш, Петербурґ (два «р»! шо ж ето це такоє?!) на «Лєнінград» (одне, a легчіше!) сказав перейменувати. А люмпенам що? - однаково, от і перейменували.
