Я мандрував незримими світами,
Там бачив різні кольори веселки.
І не помітив як пройшли з роками,
Душевні й дорогі життя моменти.
А зараз наступила осінь ностальгії,
Я озираюся назад, вдихаю сентименти.
Ті кольорові дні були домівкою надії,
А цьому почуттю я зводив монументи.
Щасливим був тоді, а зараз я який?
Лише актор в театрі з назвою "Життя".
Та зводжу вміло монументи, як тоді,
Бо без надії нас чекає тільки небуття.