Циганко, що сидиш й поглядаєш, так неймовірно!
Кинута трояндо з усмішкою в очах!
Ти містерія! Тікаєш, як бездомна дитина
Все шукаєш бажання і відчуття,
Які так легко приходять, але й так легко йдуть.
Пробач, але це так банально –
Ти стала хворобою мого серця,
Поцупивши найкраще, що було в мені…
О, невже ти не бачиш цього?
Я віддав тобі найцінніше, фундаментальне!
Невже ти не бачиш цього? Невже ні…
Зупиняючи серце плавно,
Заглибляючи в ньому травму.
Ти як секрет, з загадкою в очах, туманна…
Як ти, леді, віднайшла цей ключ, цей код?
Ти - як свічка, твоє полум’я гасне плавно,
Гориш, і спалюєш мене. Як не побачиш же ти цього?
Сказати хочу я тільки річ одну:
Ти стала хворобою серця мо́го,
Поцупивши найкраще, що було в мені…
О, невже ти не бачиш?
Я віддав тобі найцінніше із дорогого!
Невже ти не бачиш цього? Невже ні…
Зупиняючи серце плавно,
Заглибляючи в ньому травму.
