Ти ніби ноша, що впилася в мозок,
З тобою я не зможу бути,
Я про початок лиш жалкую,
Це все так хочеться забути.
Ну ось, дзвоню, ну що, ти рада?
Ти! Рада?! Чуєш, так чи ні?
Я так втомився, так погано,
Навіщо ти здалась мені?
Ниття, істерики і сльози -
Нічого іншого нема!
Тебе щасливою не бачу,
Раніш була ти не така..
Раніше очі аж горіли,
Усмішка сяяла завжди,
Тепер лише сумною ходиш.
А як сумна, то й далі йди!
Від тебе лиш постійна втома.
Від тебе тільки один біль.
Не йди до мене, сиди вдома!
Я не твоя життєва ціль!
Роби, Ірино, щось з собою,
Бо сумнів з часом лиш росте.
Псуєш мені життя поволі,
Я так жалкую про це все..
