Шукаю в тобі жінку, яку колись носив на руках.
І не знаходжу.
Прислухаюсь до голосу, який любив у шанобі слухати.
Чужий, незнайомий, інший твій голос.
Непомітно дивлюсь на фігуру, яку я любив.
Відчуваю дивну відразу.
Навіть огиду..
Слухаю серцем свої відчуття.
Шукаю у спілкування якісь твої почуття.
Пусто.
Але все камуфльоване
Ласкою щирою проти потреби.
Далебі!
То чому при цьому весь час ти в думках?
Чому весь час аналізую твої вчинки?
Напевно тому, що ти почала існувати як матір?
Нашим синам.
А може тому, що знаю як тебе вели на заклання?
Так, тепер я знаю про це.
Але чи знаєш/розумієш ти все це?
15.09.2017
Дача