Куди поділось золоте дитинство?
Золотокоса осінь, підкажи?
Як і у всіх, на потяг полетіло?
Ні, залишилось в серці у моїм.
Я думала, що ти завжди старенька
Серйозна пані з купою думок,
А ти сьогодні сонячно-весела
І прагнеш конче все нових пригод.
Свої голівки простягли до сонця
Грибочки, позбиралися в гурти
І сім'ями, а то і по одному
На сонці гріються, коричневі й руді.
І пахнуть звідусюди сушки з листя,
Та тільки, жаль, на смак не скуштувать.
Я серед лісу загубила двадцять літ десь
Й, розкривши рота, граюся дівчам.
І доторкнуся пальцями кори -
Що ти, осико, бачила сьогодні?
Який пташки тобі зіграли спів?
Чи ти сумуєш, що надворі осінь?
Вже хмари позбирались до дощу,
Може, поллє, а може, і додому
Устигну, і до кухні забіжу,
Щоб заварити чаю з кардамоном.
Виводить стежка з лісу до села,
Тихенький вітер сплітує думки.
Невже дитинства золотого більш нема?
Ні, залишилось в серці у моїм.