Елегію осені грає розбитий рояль,
Життєві акорди відбили високі підбори,
Спадає на очі заплакані чорна вуаль,
А небо похмуре мелодії осені вторить.
Зачепить струною болюче пронизливий щем,
Душу затисне і серце моє заніміє.
Осінь заплаче холодним і сірим дощем,
А вітер тривожнії думи в скорботі навіє.
Зажурені верби сповиті в покручений лист,
А я не сприймаю, що ти у далекій сторонці.
Матусю, як шкода тебе відпустить,
Як важко без твого яскравого сонця...
