Не знаю, скільки залишилось часу,
Я ж так багато ще не написав.
Усе життя віддав я школі, класу.
І тільки крила розправлять почав.
Та сил вже мало, щоб піднятись в небо
І полетіть за хмари, в далечінь.
Допоможи, мій Боже! Мені треба
Відчути ще хоч раз цю дивну синь.
І у рядках з любов’ю передати
Всю величінь, безмежність, всю красу.
І про зірки, про сонце написати,
Про вітер, тишу, ранішню росу.
І про туман густий понад водою,
Про очерет, що в річку задививсь.
І як пастух біжить за чередою,
Про хлопця, що від зради зажуривсь.
І як самотньо у степу берізці,
Чому у вирій пташка відлітає,
Чому життя все хтось живе у місті,
А хтось з селом зв’язать себе бажає.
Про миті щастя і про миті горя,
Про все на світі, що хвилює нас,
Хотілось вкласти у рядки – до болю,
Бо невблаганно так летить наш час.
Гарно,шановний! Душевно,щиро!
Та нажаль ми підвласні часу,чомусь все його хочемо наздогнати, а він летить неначе птах....
А ми думками лиш на крилах...