Красне літо, чому не красуєшся, плинеш?
Твої руки рясними плодами стомились.
Ти літа мої, наче вдяганки, не скинеш,
Хоч добряче в дорозі вони приносились…
Не повернеш тих літ найрозкішніші миті,
Де солодким вином чарувалось кохання,
Де спивали із вуст чари щастям налиті,
Зупиняючи час до ясного світання.
…Декорації день готував для вистави:
Сонцю – роль головна, а серцям – сподівання.
Заплітався туман в кучеряві отави.
Заблищала сльоза на очах розставання…
Все минає. І ми загубилися в світі.
Ні листів, ні дзвінків, ні єдиного слова…
Та гаряче тепло залишилося в літі –
Зігрівати, світати і вірити знову!
Ніночко, а я поділюсь з вами своїми спогадами
Красиво і, трішки сумно... 
