Як добре там, де сміх дитячий ллється,
Де очі материнські щастям сяють,
Де все навколо люблячим здається,
Сирітства і зневаги де не знають!
Чому ж в моїй країні стільки горя,
Чому ж багато сліз сирітських ллється?
Невже у цьому лідером буть – доля?
Нехай традиція ця розірветься!
Як добре там, де про людину дбають,
Де всі дороги молоді відкриті!
І Божий страх у душі їй вкладають,
Навчають жити без гріха на світі.
Чому ж моя країна в прірву рветься?
На кожнім кроці гріх, розпуста, сльози.
Вже лідером по СНІДу вона зветься,
Й не вистачає наркоманам дози.
Як добре, де батьків старих шанують,
Із вдячністю турбуються про них,
Любов свою і доброту дарують.
Не піклуватись – означає гріх!
Чому ж тоді самотніх так багато,
Дім пристарілих всіх вмістить не в змозі.
А за кордоном дочечки-дівчата
Торгують тілом і живуть в тривозі.
Як добре, де про спорт, здоров’я дбають,
Де дітям – всі басейни, стадіони!
Без жалю кошти в сферу цю вкладають,
Долають всі проблеми, перепони.
Чому ж в моїй країні завжди криза,
На спорт, культуру коштів не хватає?
І в голови пивна реклама лізе.
І молодь до пияцтва залучає.
Як добре там, де алкоголь не в моді!
Де поспіша тверезий батько к дітям,
Де на свята й при будь-якій нагоді
Пріоритет – дружині любій й квітам.
Чому ж тоді моя країна гине?
Подія кожна – алкоголь рікою.
І знову лідер в світі – Україна.
Традицією не пишайсь такою.
Як добре, коли сильна є родина,
І у любові син й дочка зростають!
Як в мить важку батьки життя покинуть –
Сирітську долю діти не пізнають.
Чому ж в моїй країні безпритульні,
Що при живих батьках осиротіли?
Колонії будуємо ми й тюрми,
Ховаємо свої гріхи щосили.
Як добре в християнськім світі жити,
Де Бог на першім місці у людини,
Де вміють завжди ближнього любити,
Добро для інших роблять щохвилини!
Не кажуть, що “я - християнин в серці!”.
А цим живуть, і думають, і діють.
До щастя відчиняє Бог їм дверці.
Хай ці традиції в моїй країні зріють!
