Mary Vetsera
by Alexander Motyl in Vanishing Points
Про що ти думала,
Маріє Ветсеро,
коли Рудольф замкнув двері
і посміхнувся передбачливо,
наближаючись до ліжка,
на якому ти сиділа,
розпростерши сукню,
наче хвіст павича,
з вишукано перехрещеними ніжками,
з втомленим поглядом
твоїх темних очей,
направленим на блискучий пістолет,
що нервово гойдався
в його правій руці?
Чи спало тобі на думку піднести
велич Його Величності,
чи ти зосередилась
на величі моменту,
що провіщав твою славетну смерть
від руки коронного принца,
який обезсмертить
себе, і тебе, і вашу вічну любов,
приставляючи пістоля
до твоєї гарної голівки
і вслухаючись,
перед вистрілом,
із любов'ю і палким бажанням,
у твій заспокоєний останній подих?
