У метушні життя
вихрилися події.
Багато змарнував –
у серці сум і жаль...
До мене повернись,
молю тебе, надіє,
під Мендельсона вальс
веди на білий баль.
Зустріну, може, там
я фею чародійну?
Удача і любов
вернуться знов мені...
Тож завітай хутчій,
моя свята надіє,
і розбуди мене
від прикрих, тужних снів.
А поки – туга й біль...
Куди ж я їх подіну?
У серці назавжди
невже мені носить?
До мене поспішай,
рятуй мене, надіє,
устигнеш може ти –
і руку подаси...
Віктар Леаненя
Надзея
У мітусні жыцця
кружыліся падзеі.
Я нешта загубіў, –
у сэрцы сум і жаль…
Вярніся да мяне,
малю цябе, надзея,
Пад Мендэльсонаў вальс
вядзі на белы баль.
Сустрэну, можа, там
разбуджаную фею?
Удача і любоў
мне вернуцца ізноў…
Дык завітай хутчэй,
шчаслівая надзея,
І абудзі мяне
ад горкіх, сумных сноў.
Пакуль – туга і боль…
Куды я іх падзену?
У сэрцы назаўжды
няўжо мне іх насіць?
Спяшайся да мяне,
ратуй мяне, надзея,
Паспееш, можа, ты, –
руку мне падасі…