Зелена трава
помарнілою стала,
І темною
світла зробилась вода,
І гуси у небі
прощально кричали,
Немовби їх гнала
велика біда.
Цей крик їхній ніч
над землею носила,
І син мій маленький
не змружив повік,
Аж раптом тихенько
спитав він про крила:
– Татусю,
де крила подів чоловік?
І довго
мовчав я печально,
Не знав, що
сказати в той час...
А гуси над нами
кричали прощально,
Кружляли
і
кликали нас.
Алесь Пісьмянкоў
Зялёныя травы пажухлымі сталі
Зялёныя травы
пажухлымі сталі,
I цёмнаю
светлая стала вада,
I дзікія гусі
расстайна крычалі,
Нібыта іх гнала
якая бяда.
Іх крык усю ноч
над зямлёю насіла,
I сын мой маленькі
не змружыў павек,
Ён раптам ціхенька
спытаўся пра крылы:
— Тата,
дзе крылы падзеў чалавек?
Я доўга
маўчаў вінавата,
Пакуль не прыдумаў
банальны адказ...
А гусі расстайна
крычалі над хатай,
Кружылі
і
клікалі нас.