Добра, ніжна та тендітна,
Вона яскраво, живо квітне.
Така своя, проста і рідна.
І наче розсіває світло...
Ця жінка – сповнена любові.
Ця жінка – сповнена тепла.
І в її тілі, замість крові,
Тече, я думаю, ВЕСНА...
Вона весела та привітна.
І мудрість досвіду несе.
Вона – прикраса цього світу,
Ангел посеред людей.
Нехай їй завжди буде Сонце.
Нехай завжди квітуть поля,
І юності не сходять роси
З її душі, з її чола.
Хай зостається світлим розум
Хвороб хай тіло не пізна.
Хай від усіх життя морозів
Любов та Віра зігріва.
Вона – дружина. Вона – мати,
Вона ж – і любляча бабуся...
І їй би руки цілувати...
Та підійти, чомусь, боюся...
_________________________
Людмилі Миколаївні Покидько
дякую за подароване тепло
