Людина прийшла на цей світ, як у гості,
Життя її в всесвіті – це один миг,
Один у труді, як спортсмен на помості,
А другий в тіні десь і нічого не встиг.
Он, бачу майструє людина домівку,
А дехто готує реманент для села,
А ті, що в буфеті, п’ють пиво й горілку
Й все кажуть, що правди на світі нема.
На полі кипить від зорі й до закату
Робота, бо знають, що прийде й зима,
А ті, у буфеті лишають зарплату
І кажуть, що долі на світі нема.
З заводу додому спішать трудолюби,
Де своя домівка і рідна сім’я,
А там, у буфеті мочать носа і губи
І кажуть, що щастя на світі нема.
Людині Бог дав – і розум і силу,
А юність і зрілість з роками пройде,
Та долю свою ти сам робиш красиву
І щастя до тебе само не прийде.
Щаслива людина у праці, у дружбі,
В любові, у згоді, бо так воно є,
А ті, що в буфеті сидять, як на службі,
Марнують і долю і щастя своє.
