Сцена 6
(Входять Полліон і Флавій)
ПОЛЛІОН
(До Флавія)
Ось вона! Йди! Лишусь тут.
Вмовляння марні!
(Флавій виходить)
АДАЛЬДЖИЗА
(збентежена)
О, ти тут!
ПОЛЛІОН
Що бачу!
Ти у сльозах?
АДАЛЬДЖИЗА
Молилась.
Ах! Іди звідси, дай помолитись!
(Дай помолитись!)
ПОЛЛІОН
Твій Бог жорстокий
і злобний, ворожий
для наших мрій – твоєї й моєї.
О, моя люба!
Любов може лиш бути нам богом.
АДАЛЬДЖИЗА
Любов! Ах! Слухать
тебе не хочу!
ПОЛЛІОН
Хочеш втікати?
Куди ж, щоб не зміг піти
я за тобою?
АДАЛЬДЖИЗА
До храму, до місця святого,
де служить клялась я.
ПОЛЛІОН
До храму?
А як любов?
АДАЛЬДЖИЗА
Я вже забула.
ПОЛЛІОН
Йди, жорстока, де Бог сердитий,
дай у жертву (дай у жертву) кров мою ти.
Буде вся, ах, уся розлита,
та не зможу (та не зможу)
я забути.
(Ні! Ні! Ах! Я забути,
ні, не зможу!)
Богу всю себе вручаєш,
серце ж ти дала для мене.
Ах! Ціну ти ту не знаєш,
щоб колись забув тебе.
(Ах! Не знаєш.
Ах! Ціну ти ту не знаєш,
щоб колись забув тебе.
Щоб колись забув тебе.
Щоб колись, щоб колись забув тебе.)
АДАЛЬДЖИЗА
Ах, не знаєш, як я страждаю,
що за мука,
(що за мука) це жахлива!
Бо на вівтар, що покидаю,
йшла я рада
(йшла я рада) і цнотлива.
Так, так, ішла я цнотлива.
(Так, так, я цнотлива)
В небесах думки невинні
Бог мій радісно зустрів!
Нині ж зрадній і злочинній
небо пологом закрив!
(Нині ж він, нині ж він
мені злочинній
небо пологом закрив!
Мені він, мені закрив!
Нині ж зрадній небо закрив!)
ПОЛЛІОН
Небо краще й Бог добріший
жде нас у Римі – я туди їду.
АДАЛЬДЖИЗА
(вражена)
Дійсно їдеш?
ПОЛЛІОН
З зорею завтра.
АДАЛЬДЖИЗА
Їдеш? А я ж як?
ПОЛЛІОН
Ти теж зі мною.
Від обрядів любов сильніша,
їй скорилась – скорись мені!
АДАЛЬДЖИЗА
(ще більш схвильована)
Ах! Замовкни! Ах! Замовкни!
ПОЛЛІОН
Це кажу ще раз, це кажу ще раз,
щоб почула ти мене.
АДАЛЬДЖИЗА
Ах! Іди вже!
ПОЛЛІОН
Ах! Скорися, скорись мені!
АДАЛЬДЖИЗА
Ах! Не можу!
Небо чисте, порятуй!
ПОЛЛІОН
Так відпустити мене не можеш!
Так відпустити мене!
Адальджизо! Адальджизо!
(з ніжністю)
Їдьмо в Рим ми, ах, їдьмо, мила,
де любов (де любов) і
радість всюди!
Щоб утіха нас п’янила
і блаженство (і блаженство)
гріло груди!
Голос в серці ти не чуєш,
що на щастя нас прирік?
Ах! Там правду ти відчуєш –
буду я (буду я)
твій чоловік!
АДАЛЬДЖИЗА
Небо! Чую голос любий
всюди, завжди, навіть у святині!
Очі, брови, милі губи
там де вівтар (там де вівтар) бачу нині.
Він забрав плачу кошмари
і звільнив від сумоти.
Небо! Змий солодкі чари,
чи мій гріх (чи мій гріх) мені прости!
ПОЛЛІОН
Ах! Їдьмо!
АДАЛЬДЖИЗА
Ах! Май жаль!
ПОЛЛІОН
Ах! Так! Їдьмо, їдьмо, люба!
АДАЛЬДЖИЗА
Ніколи!
ПОЛЛІОН
Невже мене забудеш?
АДАЛЬДЖИЗА
Мене залиш, май милість!
ПОЛЛІОН
Мене, мене забудеш!
АДАЛЬДЖИЗА
Мене залиш, май милість!
ПОЛЛІОН
Адальджизо!
АДАЛЬДЖИЗА
Ах! Мене жаль твій вбереже.
Печаль безмірна!
ПОЛЛІОН
Адальжизо! Мене забудеш?
АДАЛЬДЖИЗА
Я... Ах!..
Ах... Не зможу... Тобі я вірна...
ПОЛЛІОН
Завтра тут у пору ранню
будеш ти?
АДАЛЬДЖИЗА
Так, без вагання.
ПОЛЛІОН
Клятва?
АДАЛЬДЖИЗА
Клятва.
ПОЛЛІОН
О! Радість буде!
Не забудь же.
АДАЛЬДЖИЗА
Ах! Не забуду.
Свого Бога залишила,
та незрадна я тобі!
(Так, незрадна я є лиш тобі,
є лиш тобі, є лиш тобі,
тобі, є лиш тобі!)
ПОЛЛІОН
Любов дасть для мене силу,
щоб твій Бог (щоб твій Бог)
піддавсь в злобі (піддавсь в злобі,
піддавсь в злобі, піддавсь в злобі,
піддавсь, піддавсь в злобі.)
(виходять)
Сцена 7
(Помешкання Норми. Норма, Клотильда і
два маленькі хлопчики)
НОРМА
Йди і заховай дітей десь.
Щось я тремчу,
їх тримаючи в обіймах.
КЛОТИЛЬДА
І що за страх так мучить тебе,
що діти з дому гнані?
НОРМА
Страхи якісь незнані
душу тривожать.
Дітей люблю я і в той же час не зношу!
Завжди страждаю –
як бачу їх, і не бачу.
Я раніш не знала
муки та утіху
разом – з тих пір, коли я
матір’ю стала.
КЛОТИЛЬДА
Та ти ж їм мати?
НОРМА
На лихо!
КЛОТИЛЬДА
Як все це дивно!
НОРМА
Це уявити тяжко,
моя Клотильдо!
Заберуть до Риму Полліона.
КЛОТИЛЬДА
Ти теж з ним їдеш?
НОРМА
Свої думки таїв він.
О! Хоче утекти, щоб
мене не брати?
Чи зміг дітей забути
спільних зі мною?
КЛОТИЛЬДА
В це віриш ти?
НОРМА
Не смію.
Занадто все нестерпно,
надто страшно у цих підозрах.
Іде сюди хтось. Йди. Укрий їх.
(Клотильда виходить з хлопчиками.
Норма обнімає їх на прощання.)
ID:
734184
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 19.05.2017 22:22:22
© дата внесення змiн: 28.05.2017 15:55:32
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|