|
До ранку тут геть не темніє,
Розпочалися білі ночі,
Легенькій вітерець навіє,
В думках лише ті карі очі.
Волосся русе свіже мите,
І легкій аромат квіток,
Моє життя дарма прожите,
Дарма зів"янутий бузок.
Стояв у вазі на столі,
І кожної хвилини,
Втрачав він вигляд взагалі,
Як людяність в людини.
Сам подивився навкруги,
Хоч в день , хоч серед ночі,
Лише два темнії круги,
І виплакані карі очі.
Бож ми стобою хоч разом ,
Всеж місяцями у розлуці,
Життя біль схоже на дурдом,
Кохання є - хоча в розлуці.
Одні жирують від весілля,
Я заздрю їм - чи як?
Не тратять взагалі зусилля,
Що я роблю, скажіть не так?
Люблю дітей , природу;
Працюю , а не маю,
Коли я мати му нагоду,
Я сам у Бога запитаю...
Якщо життя він дарував,
Для чогось це зробив,
Щоб жив можливо і навчав,
Його я волею прожив...
Учуся сам і вас повчу,
Життя не можна марнувати,
І знов кажу , я не мовчу :
Навчіться ви прощати!
І знов думки я відганяю,
Сховалось сонце на хвилину,
Тепер напевне уже знаю,
Пробач мені мою провину...
ID:
733186
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 13.05.2017 09:38:41
© дата внесення змiн: 13.05.2017 09:38:41
автор: Рибанчук Микола
Вкажіть причину вашої скарги
|
