Спинилося все, наче хтось забажав,
щоб сила-силенна дощів впала вниз.
Серця недозрілі кольору трав
жадають тепла замість горя і сліз.
Осліплені сильним земним почуттям,
ховаються в темних печерах скорботи.
Готові прощатися з дивним життям,
з життям необачних лякливих істот.
Спинилося все. Під ногами земля
прошита корінням, чорніша за крука.
А очі виколює гостре гілля,
та й душу картає невидима мука.
І сили немає терпіти вогонь,
що вмить опікає несмілі думки.
З вологих очей до тремтячих долонь
стікають сльозами минулі віки.
Це дивна хвороба, це наше життя
так стрімко спливає без шляху назад.
Нас сповнюють дикі нові почуття,
шукаймо ж просвіт між деревами втрат.
