(переклад М. Забороцького "Уступи мне, скворец, уголок")
Орігінал http://www.stihi-rus.ru/1/Zabolockiy/118.htm
Ти впусти мене, шпак, у свій "храм",
Осели у шпаківні старенькій.
Під заставу я душу віддам
За твій пролісок ніжно-тоненький.
Все шумить і все славить весну...
А бруньки на вербі — сиві пензлики,
Тихо клени відходять від сну,
Трепотіло щоб листя-метелики...
На полях всюди — розгардіяш
І струмочків веселих розмови...
Хочу крикнути їм, що я ваш! —
Й стрімголов у прозорі діброви!
Заспівай серенаду вже, шпак!
Крізь літаври і бубни історії
Ти — наш перший весняний співак
З березневої консерваторії.
Починай вже виставу, свистун,
Запрокинься голівкою сяйною,
Розриваючи музику струн
У горлянці діброви весня́ної.
Я і сам би співати хотів,
Та почулось мені, наче з космосу:
" Хто бува навесні "гучнослів"—
Восени залиши́ться без голосу!"
А весна все красою втіша
І уквітчує мріями п'яними.
Підіймай же шпаківню, душа,
На твоїми садками весняними !
Осели на жердині вгорі
Над містами, гаями і нивами,
Де палають всі фарби зорі
Із дзвінкими пташиними співами...
Наче знову я став юнаком,
Квіти ніжно-блакитні шануючи,
З очманілим від щастя шпаком
Весняни́ми ланами крокуючи.
