Одна думка із сотень тисяч інших думок
Мов краплина води серед хвиль в світовім океані,
Мов тендітної нитки окремий виток,
А нитки є і світлі, і темні, яскраві і тьмяні...
Одна думка покличе сотні інших думок,
Ніби іскра, запалить світанок в нічному тумані.
І сплетуться суцвіття в абстрактний вінок,
А квітки там великі й малі, всім відомі й незнані...
В моїм серці крилом знов тріпоче весна,
І все кличе нитки кольорів світлих в думи.
Я наповнюю душу свою цим сповна.
Я так хочу, щоб в серці було менше суму,
Бо ж все змінює часом лиш думка одна...
Більше б радості й тиші, ніж сірості й шуму.
Дякую, Людмило, за увагу!
Гадаю, що так і є, бо усе написане, сказане, зроблене нами починається в наших думках. Передують думці, хіба що, відчуття, емоції, але й то не набагато, а часто ідуть разом...