Може якось ти зміниш усе,
В "пух і прах" злі думки розіб’єш.
Оглянешся і скажеш "пусте",
І не будеш торкатися меж.
Раптом зранку в сріблястім тумані,
Нанизавши на нитку слова,
Ти забудеш себе в океані,
Який можна назвати "Вона".
І чому ж тобі саме сьогодні,
Довелося летіти кудись?!
Щоб потрапити в очі холодні.
Я благаю тебе "не дивись".
Бо від неї рятунку не буде,
Телефон розірветься на два,
Так кричавши, зриваючи груди,
Неприємно-болючі слова.
Потім ліжко без неї, мов крига,
І горить, коли поруч... Вона:
З помилками невидана книга,
Вже давно заржавіла струна.
Потім знову творити щось нове,
Наче пазли складати в одне,
Або гепнутись з кимось у човен
І плисти куди вітер задме.
