ФІГУРКИ НА СЕРВАНТІ
Ковзанка. Вікторіанські часи.
Личка з тендітної порцеляни.
Всі троє сповнені лагідної краси,
жіночні капелюшки в дочки і мами.
Хлопчик сидить і дивиться, як
мама сестричку підтримує ніжно.
Стільки турботи в його очах!
І ручки склав він утішно.
В нахиленій позі його—порив
допомогти, коли треба.
Дікенс їх, певно, такими творив
дивлячись в сіре небо.
Він з ідеального їх полотна
кроїв у мрячнім тумані.
Раю загубленого луна—
в музиці, книгах і порцеляні.
CЛОВА
«Ну що б, здавалося, слова?..»
(Т.Шевченко)
Слова—ніщо, лиш музика за ними,
лиш дивно розтривожена печаль.
«Іди за нами», -- прошепочуть рими.
«Почуй мене», -- озветься стиха даль.
І в їхнім потаємнім діалозі
звучатиме бездонна таїна,
і стане лиш єдина в допомозі
нервова і вібруюча струна,
що між чуттями змішано-складними
озветься і покаже тобі курс.
Слова—ніщо, лиш музика за ними:
короткий схлип, і дихання, і пульс.
ДВОЄ
У неї є його дитячий голос --
дзвінкий, настійний,
любов'ю довгожданою — обручка
з його обіймів.
Йому ще тільки сім, і їй належать
усі одразу
і відкриття його малого віку,
й гіркі образи.
До загадки життя у неї виник
безцінний ключик,
і подарунок цей дивує, тішить,
лякає, мучить.
Тікає сон вночі, щемлять повільні
світанки сині.
Вона одна із ним в цілому світі,
в чужій країні.
Якої помочі в кого питати?
Вона не просить.
Не поведе їх в путь від небезпеки
розважний Йосип.
Сім літ — перлинами з дитячих вуст,
пухнастим скоком.
Дорослішання мчить назустріч
тунельним оком.
* Це давні вірші. Навряд чи вони варті того, щоб бути опублікованими кожен окремо. Втім, коли перечитую, вони мене чимось зворушують, тому вирішила все ж опублікувати їх -- під одним заголовком.
