А я не сплю ночами.
Ніби чужими очами,
дивлюся цілими днями.
І тільки вночі все,
стає своїми місцями.
Посеред ночі, лише мої думки,
тривожать мої очі.
Та не виходять за рамки,
хоч тим вони охочі.
Я лиш тоді чекатиму ранку:
коли смакуватиму її без перестанку,
таку свою, рідну, щиру і пянку,
розфарбовану панянку.
І я чекатиму її все знов, і знов.
Лише для неї в серці є любов,
лиш їй відомий сенс моїх розмов,
І я нікуди би від неї не пішов.
