( байка для дорослих)
Жила на світі зболена ворона,
Така собі нічого, біла лиш…
Неговірлива і достатньо скромна,
Ховалася у вітті – схроні тиш,
Не прийнята до зграї та бездомна…
Бурхливий вир скрутив її добряче,
Аж холод від уяви пробира…
Бо гнана звідусіль якось звіряче,
Нещасним привидом завжди була,
Хоч радо всіх « за руку», хто незрячий…
Не як в усіх і не така, як всі…
Ридала сиротливими ночами,
Як снилися образники пусті,
А поруч – ані друга, ані мами…
Тож не любила довгі ночі ті…
Їй важко діставався чорний хліб,
Хотілось інколи кавальчик сиру...
Ще добре, що забутий мала глід,
Як тихий рай, без каркання та виру…
Гадала, сніг впаде – притрусить слід…
Злітали дні, як сірі горобці,
З якими не хотілось тріскотати…
Вже наодинці, коли спали всі,
Було бажання голосно співати,
Забути прикрощі, радіючи красі…
Крило б відчути, трішечки тепла
Та розуміння від душі живої…
Не мала в серці ні на кого зла,
Лишень боліло – з участі такої…
У снах щасливих мріями жила…
Минає і хороше, і біда –
Рука простягнеться на допомогу…
Терпіння аж до кінчика хвоста –
Ворона теж бажає свого дому…
Навколо лиш порожня суєта…
Колись все буде, ну а зараз – сон,
Вимощуються солодко кубельця…
Вона ж самотньо мерзне серед крон,
Вслухаючись у світу хворе серце,
В ослаблений, ледь-ледь вловимий тон…
Так мало білих залишилося ворон…
(25 листопада 2016)
(с) Валентина Гуменюк