Не дивись, не пронизуй всю наскрізь своїми очима,
Бо у них, як у дзеркалі, бачу забутий свій сон.
Бо у нетрях нестерпності визріла думка незрима,
І вагання з дрімучих тенет перетнуть свій кордон.
Бо твій погляд – то вимір, в якому я жриця й богиня,
А в зіницях давно вже чатує отруйна стріла.
Цілься прямо у серце – сьогодні твоя я рабиня,
Упокор німу спраглість напоєм свого джерела.
Блискавиці з-під вій, опускаю свої арбалети,
Лиш півкроку назад - далі скеля з покірних думок.
Ще задовго до нас змалював наші хтось силуети,
І росинку на скроні й жагучий повітря ковток.
Хай клубочаться зорі в наметі ранкового світу,
Та не смій лише погляд від мене кудись відвести.
Озовуся квилінням чи шепотом ввись за орбіту,
Та в зіницях моїх в нагороду залишишся ти.
"з нетрів визріла" – так не кажуть. норматив "в нетрях"; а в нетрях чого – не сказано. тут потрібне щось психічне чи психологічне – й традиційно-поетичне водночас: "в нетрях спогадів" для прикладу. приклад тут орієнтовний; а думка й так незрима – слід було тут вдатися до метафори
А як тоді "з нетрів" нпр, виходити? а незрима хай буде як підтвердження загадковості думки.
Нпр: загадковий сон - метафорично, але ж будь-який сон загадковий?
ні, коли кажуть "визріла", хіба запитують "звідки"? запитують: "де". про думку можна сказати "невловима", нпрклд, і то буде нормально. а "незрима" не годиться. перегляньте всі рими на "има". вже казав, що може бути метафорою: "гадюка" навіть. а квітка? вона, щоправда, не визріває, а розквітає; а "квітка незрима" може бути гарною метафорою про думку, що її героїня ще не цілком усвідомила
