Я ламав би навколишній простір
І кричав би: «Браво, на біс!»
Тільки, що ж це за чорт думки мої носить?
Що за дідько, люди, скажіть?
Я розбився би тілом об світ
І повітря би ребра трощило...
Тільки, люди, я прошу, скажіть,
Звідки в мені така дурість і сила?
Я б себе вивертав, як сорочку;
Гамівну на собі би порвав...
Ви лиш просто скажіть в двох рядочках,
Хто би мною в той час керував?
Об життя головою з розгону
І об долю правим плечем!
Я б грав регбі з собою,
А, як треба, бився би з власним мечем!
Тільки, прошу, скажіть, що за сила?
Яка нечисть в мені кипить і живе?
Що для мене таке красиве,
А для інших таке чуже!?
Так, в мені є частина хворого психа,
По-іншому не назвеш...
І цей псих, як мостами проходимо стиха,
Дивиться в низ і говорить: « А, може, стрибнеш!?»
Я стрибнув би, та карма.
Я розбився би, сміх.
Об життя поламатися - драма,
А стрибнути із мосту - гріх...
І таке нездоланне кипить,
І я змушений кудись це дівати;
Розбитись - це не так болить,
Як, коли про щось тяжко писати...
Та я, мабуть, люблю цей біль,
Через нього починаю жити.
Хоч пече, як на рані сіль;
І так тяжко, як байдужих любити...
Я ламав би світ під собою,
Розбиваючи щоразу ніс...
І я знаю, що насправді зі мною:
Я не псих! Просто, зрідка, мною керує біс...
ID:
687382
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 03.09.2016 10:35:26
© дата внесення змiн: 03.09.2016 10:35:26
автор: Alex Storozhuk
Вкажіть причину вашої скарги
|
