Тулюся носиком до твого і тепло так мені, немає більше насолоди
коли моя рука в твоїй руці. Тремчу, незаймана.
Цілую ніжно твою неголену щоку. Тремчу, закохана. І ні жалю ні болю.
У мене крила є, і серед всіх чудес, лиш ти - моє. А зранку теплий чай,
із присмаком твоїх емоцій. У щічку ніжний поцілунок зі смайлом на вікні
"сьогодні пізно, не сумуй, а завтра швидше трішки". Тулюсь, не знаю
гірша я чи краща, тих всіх що були "до". Обіймеш міцно мої плечі.
І лиш на вушко "моя, нікому і нізащо". Не відпущу... І серцем до твого горнусь.
У дощ, у вітер чи то пройде по місту злива, твоя до божевілля теплих слів,
ні не на вулиці у ліжку.... Кокетливу вдаватиму я кішку.
І часом геть знесилена, вразлива і ревнива жінка, я тут впускаю свої кігті.
А ти мовчиш, лиш усміхаєшся. Закоханий і теплий, і не сердитий анітрохи.
Лиш тільки мій, все інше то дурниця. Тулюсь, так міцно, пошепки тулюсь.
Чи німфоманка я сьогодні, чи відьма зовсім не важливо,
твоє плече мені подушка, твоя любов добавить сил,
мій порятунок, мій маленький еліксир.