Як боляче, мамо, на світі цім жити.
Крізь терни іти в якесь небуття,
Чи зможу колись я тебе ще просити ,
Пробачити моє безтолкове життя.
Забути оте, що таємно від тебе,
Намагалась закрити у стінах душі.
Просто вберегти хотіла від себе,
Я, мамо, не знала , де вірні ключі.
Ти пробач мені, рідна за розлуку, повір!
Я, щоб могла, усе небо схилила б,
Та кинула б зорі до твоїх лиш ніг.
Так хочеться, знову, неначе дитина.
Закинути все,ставши на рідний поріг.
