Служили хлопці у десанті,
В Афгані доля їх звела.
Сергій родився в Салехарді,
Павло – з подільського села.
Ні з чим на світі не зрівняти
Братерства дружбу бойову –
Набої й хліб ділять солдати,
Наряди й службу стройову…
В однім з боїв, під Кандагаром
Сергій, поранений, упав –
Скосив душман його ударом,
Та Пашка друга врятував!
Закрив собою побратима –
За друга люту смерть прийняв!
Військова дружба – нерушима,
Так подолянин всім казав…
Летять роки, десятиліття,
Країни тої вже нема.
Та не скінчилось лихоліття –
Бо для русні є скрізь війна!
Пройшов Сергій Чечню, Молдову,
“Звільняв” Нагірний Карабах,
Спалив Осетію, бідову –
Немало крові на руках!
Та воїн завжди вірив свято
В усе, що Кремль йому казав!
Вождеві вірив він затято,
Що “рускій мір” скрізь захищав?!
І знов нова командировка…
Не може бути??? На Донбас???
Все правильно, в руках шифровка –
Наказ прямий, без викрутас!
Та руки раптом затремтіли,
З ким воювати, ми ж брати?
Й думки в минуле полетіли
І нерви стали мов дроти…
Згадався Пашка, Україна,
Десь там в подільському селі
Друг сиротою лишив сина,
Останній слід свій на землі…
Давно він був там й не згадати,
Це ж скільки пролетіло літ!
Чи ще жива старенька мати…
Чоло враз вкрив зрадливий піт.
Куди ж це ми? А як же Пашка?
Солдатська дружба навіки?
Та є наказ…Хоч страшно й важко,
Вперед! До бою, русаки!
І ось Донбас, і бій палає,
В прицілі укра голова
Вогонь! І постріл враз лунає,
І смерть летить вже із ствола!
Аж раптом ворог оглянувся
І глянув прямо у приціл,
І світ разом перевернувся –
І скам’янів враз русофіл…
Бо через оптику на нього
Дивився Пашка-побратим?!
Він друга бачив знов живого,
Таким, як був він, молодим!
Той самий погляд милий, мужній!
Такі ж усміхнені уста!
Знайомий облік, серцю дружній!
Натура щира і проста!...
Сергій рвонувся і над полем
Полинув дикий болю крик
Розлігся громом понад боєм
Його біди звірячий рик!
Та куля вже знайшла поживу….
Упав уражений солдат,
Бо на війні не місце диву
І смерть не випустить з лещат….
Десантник вилетів з окопу
Прибіг і бранця обійняв
З-за пазухи, наче з окропу
Жетон із прізвищем дістав!
Оглухло небо, потьмяніло –
Це був радянський медальйон!
Кого душа вже відлетіла
Давно в небесний батальйон…
Того, хто спас його від смерті,
Хто дарував йому життя,
Хоч мусив сам за це померти –
Пішов за дружбу в небуття!
А він віддячив смертю сина!
Хай буде проклята війна!
Хай буде проклята країна
Де люди – гірше за лайна!
Молю тебе, Всевишній, зглянься!
І каяття моє прийми!
Прости гріхи, яких набрався,
До себе грішника візьми!
Мов в забутті підняв солдата,
І навпростець пішов, крізь бій
Недовго кари йому ждати –
Розплата буде за розбій!
Ще крок і міна під ногами
Здійняла землю в небеса –
Господь прийняв обох, з гріхами
Червона вкрила все роса…
Жнива кістлява святкувала,
Збирала щедрий урожай.
Убивць до пекла посилала,
Героїв відправляла в Рай.
Лише Сергія душу грішну
Лишила поміж двох світів –
Щоб лила та сльозу невтішну
За дружбу, зраджену, братів…
ID:
677000
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 09.07.2016 14:01:32
© дата внесення змiн: 09.07.2016 14:01:32
автор: Алькор
Вкажіть причину вашої скарги
|
