Гамлету б лиш перебути
в місті рути і отрути,
де щодня,
вночі й уранці,
сонце губиться у ранці,
де обличчя й рухи Ліра -
смутку й радості мірила,
де прогнози непогоди
усе тяжче побороти.
місиво із міста й ртуті,
аміаку, газів, суті,
всіх підтекстів, слів, мовчання -
в ньому Гамлету востаннє
усе ж бути чи не бути?
Гамлету б лишень забути
Міста очі й Міста руки,
з Містом затяжні розлуки,
Небо Міста,
вірші Неба...
Небо, геть!
тебе не треба!
Гамлет спить,
і в очі сипле
щось їдке, щось ледь блакитне.
І його обличчя вранці
Міста гладять ніжні пальці.
