Тож учора я їхала додому в метро, переді мною стояв чоловік і на футболці в нього було написано University of Warwick Wind Orchestra і всілякі там духові інструменти були намальовані. І от мій спустошений мозок від 8-годинної писанини здивував мене. Я побачила вулицю Воріка і цього мужчинку із акуратною стрижкою на потилиці. Він був у парадному костюмі і тільки із саксофоном в руках. Його інструмент видавав дивовижно веселі звуки, а ноги підтанцьовували. На голові в нього був дивакуватий оркестровий капелюх (а може вони і на паради не ходять і капелюхи не носять там, в англійському графстві Ворікшир). А потім я подумала, що навряд чи цей чоловік бував в Англії та ще й в духовому оркестрі, а скоріше за все це йому дружина купила цю футболку в секонді, бо якась англійська дама, мабуть завгосп оркестру, списала її через маленькі ледь помітні катишки. От... у мене ще був варіант, що йому брат з Англії привіз або син там учиться... я ще щось почала там собі надумувати, та раптом футболка вийшла...
То до чого я тут веду? Я думаю, що в хвилини смутку і безглуздого саможалю, до мене приходить уява і тикає мені в обличчя ось такими картинками. Напевно, вона єдина завжди має чим мене здивувати і розважити. Ось... Випускайте частіше свою уяву, бо вона у нас чудернацька!
