(Борцям за незалежність України в 20-30-х р.р., дідусеві Лободі Івану Васильовичу, репресованому в часи колективізації присвячую)
Прости, Україно, мій гріх,
Що волю тоді не вберіг,
Що рано я впав у борні.
Прости, Україно, мені.
За муки твої теж прости,
За спалені рано мости,
За мор, що народ покосив,
Повір, я був відданий син.
Прости, Україно, за глум,
За те, що хребта нам зігнув
Фашист, але не переміг,
Тебе боронить я не міг,
Бо мав закоротке життя,
А ти, юний друже, затям,
Що в нас Україна – одна,
В народ нас великий єдна,
Якому і жить, і творить,
Зоря хай яскрава горить,
Неначе святий оберіг.
Прости, Україно, мій гріх!
15.08.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
Спасибі, Олеже. Я тому й побудувала твір у формі монологу дідуся, щоб читач дійшов такого висновку, як Ви. Адже не секрет, що багато ще є серед нас таких, котрі шкодують за "совком".
