В двері не сміливо постукали... Іра відкрила, і побачила старого сивого чоловіка в обірваному одязі, по щоках якого котились дві сльози. Похитнувшись... Він сперся на одвірок, і сказав:
- Это я, твой отэц, дочичка.
- Татусю! Це справді ти? - Кидаючись до нього, з розпростертими руками, запитала радісно Іра.
- Так точно я - Ырусь. ́- Відповів по військковому Ірі тато.
Вони пили на кухні чай, Іра дивилась на батькове обличчя, заросле густою щитиною і її серце болісно стискалося. Він тремтячою рукою підносив до губ чашку з чаєм, повільно надпивав довго тримав у роті, і через декілька сикунд ковтав. Іра подумала, що він, дуже давно не їв нормальної їжі, - якщо так реагує назвичайний зелений чай.
- Тату ти може зголоднів?
- Я не голодэн. Спасыбо, за чай. - Сказавши це, він поставив чашку на стіл, і опустивши голову, впав на підлогу з стільця.
Іра, мов вихор зірвалась з місця, і підбігла до тата. Вона цілувала йому обличчя і руки, якими він в дитинстві обнімав і носив її.
- Тільки не вмирай, почикай, трошки я зараз викличу швидку. - перебиваючись на плач шепотіла Іра.
- Не нужно, я нэ хочу... Понымаэш Ырусь, я для того ы прийшэл, чтоби умиреть ы увыдыть тэбя. Бэрегы сыбя, будь осторожна, в стране война, поверь мне я бил там, я выдыл иё. Все думают что война там, на Домбасе, она вызде, в кажном ыз нас. Просты мыня Ырусь за всё, за то что не бил рядом все еты годи с тобою, за то что нэ подерживал тыбя, за всё прости доч - я люблю тыбя.
Коли він помирав, на його вустах засіяла радісна усмішка. Душа покинула тіло, і довго ще кружляла над заплаканою дівчиною.
ID:
665748
Рубрика: Проза
дата надходження: 13.05.2016 22:56:16
© дата внесення змiн: 13.05.2016 22:56:16
автор: lypnec
Вкажіть причину вашої скарги
|
