Я б з відбитків твоїх ніг
дощової напився води
Я б і більше тебе любив
якби стати слідами зміг
Якби трон дарували мені
я б відмовився і сказав:
„Хто мене вже з поетів списав
той ніколи не слухав луни
що ім’я її всюди несе
і шматує на клапті туман
і лікує дерева від ран
затискаючи тишу в кільце”...
...На сумне полотно звідусіль
понаносимо гір і лісів
намалюємо звірів-птахів
і небесно-пекучу ваніль
Наші пальці сплетуться як сад
Наші очі зіллються в ріку
життєдайну
цілющу
стрімку
й не захочуть вертатись назад
Ноги звісивши з краю землі
притулившись спиною до гір
скрізь у світі влаштуємо мир
і сидітимемо так завжди
