Стою під ліхтарем у жовтому промінні,
Він розриває темінь і ночі береги,
Блистить асфальт несміло у дивному світінні,
Не видно вже ні сліду де ми іще були.
Засліпить мряка очі, стою і жду невміло,
А тиша, ніби, вірить, що це ще не кінець,
Ліхтар засвітить душу, побачить, що боліло,
І не діждавшись ранку піду я навпростець.
А він стоїть самотньо, освітить всі глибини,
І не чекає долі – нема її вже тут,
Стою під ліхтарем у жовтому промінні,
І лиш зомліє тиша почувши серця стук.
