Я тепер тут один, один без нікого.
Лиш стіл і лампи і двері одні.
Не чую я сміху, а бачу лиш горе,
Лиш тіні снують в коридорі живі,
Дитячий все плач всіх будить довкола.
Пробудить хвилею всебічний бентеж,
На ніч все стихає і навіть комахи.
А в ранці як завжди ранковий обхід.
Тебе запитають, обстежать як завжди.
Дадуть кілька чистих і різних порад,
Ти приймеш пігулку і знов задрімаєш
Присниться тобі похід до зірок,
Тримаєш її приємні долоні,
І вдвох ви підете по стежках думок,
Там десь тихенько заговорить кохання,
Там десь і знайдеться дивний сміх.
Згадаємо щасливі хвилини мовчання
Згадаємо ніжний запах дерев і гілок.
Пройдемо до літа, до гір і річок,
Блищатиме те ніжно те синє створіння
Гойдатиме камінь маленький звірок.
Ми ляжемо в двох проз синього неба,
На килим з барвистих квіток.
Ми скажемо кохаємо хмаринки високі
Ми змовчимо кохаючись хмільно вдвох
Та скоро відкрию я очі й побачу,
Ті самі голісінькі стіни дві лампи і двері й вікно.
То є вже реальність не казка й не привід.
То є вже палата, палата на двох.
2006рік
