Тоді був день ясний і теплий,
На диво сонячний,чогось.
Та не раділо тільки небо
Й землі чомусь знов не спалось.
А все тому,що кулі вражі
Повітря різали,як ніж.
Будинки ж всі у чорній сажі,
Відкриті двері скрізь навстіж.
Усе ридало і кричало,
Їх душі згнили,зникли всі.
Ніхто,ніщо тут і не знало,
Чи буде мир на цій землі.
А там за сотні кілометрів,
Хтось тихо плакав,не мовчав.
І серце в пеклі відчувало,
Той плач йому сил надавав.
Та шкода,що те сильне серце
Від куль і ран не вберегло.
І ті два голубих озерця
Згасають,знищуючи зло.
Й через шляхи кілометрові,
Не встигнуть тіло відвезти.
Солдат помре від втрати крові,
А біль рідні не винести..
Бо знаєш: втратив собі рідне,
Що віддало життя народу.
І в серці одна думка квітне,
Що він в раю відчув свободу.