ДВІ СВІЧКИ.
Дві свічі спливають в білій тиші…
Лине в небо літургійний спів…
Скільки ж люд надій своїх залишив,
Щоб Господь їх поблагословив.
Дві свічі – бідняцька і багата…
Ось тоненька з скрипом догора,
А товста й висока, мов з булата,
Тріскотить на місці й не вмира.
Перша плаче воском, де ікона
Чудотворця в рамі золотій:
Селянин – бідняк її до скроні
Пресвятому ставить в час надій.
Й друга тут стоїть у канделябрі –
Вище від ікони її блиск:
Багачу сьогодні, вчора й завтра
Був і буде від багатства зиск.
Перша молить голосом тоненьким:
«Дай, Господь, цю днину пережить!
Сили дай зібрать врожай благенький,
Бо до завтра ж жито погорить…
Дай же сил не впасти серед поля,
Заробить копійку і спочить,
Щоб цю зиму, люту, як недоля,
З сімома ротами пережить».
А за багача пихата свічка
До ікони мовить: «Помагай!
І мої багатства по запічках
Денно й нощно, Боже, прибавляй».
- Дай здоров’я з ніг не впасти й сили!..-
Перша з сил останніх промовля.
- Дай здоров’я випити барило,
І не впасти п’яному з коня!
«Дай і дай!!» - ще стільки попрохає!
Й не одна вона у свічнику,
Бо багач іх безліч навтикає –
Нагрішив добряче ж на віку!
«Що ж одна та вимолить у Бога?» -
Каже піп пузатий бідняку. –
«Нелегка, Іван, твоя дорога –
Слабко Богу служиш на віку!
Он – батир! Хазяїн на все місто!
Від небес подяку заслужив,
Бо свічками за гріхи й за ближніх,
Наче сонцем церкву освітив!»
Йде бідняк похнюплений у тиші –
Молить Бога щиро, від душі,
А багач молитви ті залишив,
Й за порогом церкви согрішив.
Хто з вас знає чиї думи вищі,
Й чи долинуть до святих воріт?
І крізь сльози дума бідняк нищий,
Що його впадуть отут за пліт.
Але там Господь не вибирає –
Працьовитих поблагословля,
Багачам незгоди посилає,
Тільки з лиха злато вируча.
Вік прожитий… свічі ті зустрілись.
Й Бог не важить їх на терезах.
Стоять дві душі уже зотлілі,
Й ті свічки тримають у руках.
Божий суд! Кого ж таки з них вище
У куточок райський Бог введе?
Не затьмарить зроду свіча блиском
Тих гріхів, з якими ти ідеш.
Та тоненька свічка крізь шпаринку
У ворота райські все ж пройшла.
А товста ні боком, й на хвилинку
В вічний рай пробратись не змогла.
Бідна квітла квіточкою в раї,
Й спочивала солодко вві сні.
А багач з душею дожидає:
Впустять, а можливо й зовсім ні!
Це легенда, чи біблейська казка,
Що в труді , в покорі навча жить.
Але з вірою людині жити краще,
Коли просиш: «Боже, поможи!»
І на серці справді спокійніше,
Бог шука не скарб у палаші,
А рахує правди діаманти,
Що за вік розквітнуть у душі…
15 червня. Дощ. 2005 р.
