під музику Куперена поріжу вени в темнім підворітті
під небом Києва мляво смеркну
як розірвані кігтями хмарочосів-чудовиськ
тутешні бурштинові сутінки
тепер більше ніхто мене не стривожить
не зіпсує прогресом
не нав’яже свою думку щодо екзистенціальної філософії
чи материнської плати
чи дірявих шкарпеток «від кутюр»
тепер я вільний
що означає – я гість
а не хазяїн
і хай палає під ногами столичний брук
хай лягають під мене
найгарніші печерські лярви з пружними сідницями
хай пригощають абсентом бомжі
із ангельськими очима незайманих письменників і бандитів
хай плавиться й стікає жіночою запашною змазкою
під моїми кедами Ярославів Вал
мені однаково – чи пан я
чи пропав
тепер однаково мені
чи буду тут
а чи на чужині
вгризатимусь в котлети «по-київські»
у нападі ностальгійної істерики
а чи мене смоктатимуть дебелі негритянки
як смачну цукерку
та не однаково мені
кого чи що залишу після себе
під музику Куперена поріжу вени
от лише питання – кому?
