Море безмежнеє в синій імлі,
Місяць, як принц на білім своїм кораблі,
а зорі, мов чайки по небу летять,
мерехтливим станом серед небес крилаті блищать.
Ніч, немов блискавка серед білого дня,
вся величава, прекрасна, ясна,
на небі, немов на рідній землі,
картина ця зоряна постає у красі.
Де там уві сні ти бачиш її,
сонячну ніч, в сапфірнім вбранні,
її диво-погляд, немов сотні троянд аромат,
а подих, як ніжний, смачний мармелад.
Сяйво нічне по небу летить,
як сонцесяйна вуаль закриває блакить,
небо світліє від ночі ясної,
заходить вона в ошатні покої.
Ще пройде лиш день і прийде вона,
вже в новім вбранні, нові сукна,
кожну хвилину, кожную мить,
вона від сяйва чарівно блищить.
Знову почнеться зорепадна весна,
де зорі у вальсі малюють буття,
а Місяць у повній пливе до землі,
немов прагне зустрічі з нею в житті.
