''Хіба ж винний, що так сталось?
Хіба ж винний, що не знав?
Хіба ж так сталося, як молось?
Чи ж я один не зрозумів?
Яка ж цеце тебе вкусила,
Що рай на пекло ти змінила?
Щоб не літати птахом вільним,
В обіймах сонячного дня.
Не доля, ні!
Вона є тут безсила.
А ти сама в усьому винна.
І хай не джентельменські це слова,
Та провокації твої мене дістали.
Я жити хочу, не для твоєї лиш забави,
Не для твоїх усмішок на обличчі.
Не для вогню в твоїх сліпих очах.
Із часом зрозумій вже,
Я - людина.
За тебе лише мати й воля є цінніші.
Та і за це мені також пробач.''
Мені ти говорив,
А я не зрозуміла.
Час минав,
Час минав.