|
Ти жив спокійним, сірим плином,
Повз тебе інколи проходило життя.
Можливо і хотів ти бути іншим,
Але суспільства іго, робота і сім'я.
Ти жив так правильно, як лише міг,
Але це все не був поріг твоїх бажань,
Щасливим бути - головне, не встиг.
Все завдавало лише болю та страждань
Від втомленості швидко засинав.
Ти думав:"Люди в людях є!"
Але людину у тобі ніхто не помічав.
Усе це було, а тепер не має.
І там де зупинився теплий подих,
Де залишилась пам'ять, що була.
Але ж кому вона потрібна,
Коли людини вже нема?
Лише могила залишилась - прах,
Туди складають квіти тлінні,
Які раніш ніхто не дарував.
Але кому вони потрібні,
Коли людина не жива?
Лише по смерті нас згадають,
Ми, як художники століть,
Нас при житті ніхто не помічає.
На кладовища носять квіточки.
Ну а про квіти в серці,
Які вмирають кожен день.
Про тії очі бліднолиці,
Що плакали із дня у день.
Про них ніхто вже не згадає,
Ти жив спокійним, сірим плином,
Повз тебе інколи проходило життя.
Можливо і хотів ти бути іншим,
Але суспільства іго, робота і сім'я.
Ти жив так правильно, як лише міг,
Але це все не був поріг твоїх бажань,
Щасливим бути - головне, не встиг.
Все завдавало лише болю та страждань
Від втомленості швидко засинав.
Ти думав:"Люди в людях є!"
Але людину у тобі ніхто не помічав.
Усе це було, а тепер не має.
І там де зупинився теплий подих,
Де залишилась пам'ять, що була.
Але ж кому вона потрібна,
Коли людини вже нема?
Лише могила залишилась - прах,
Туди складають квіти тлінні,
Які раніш ніхто не дарував.
Але кому вони потрібні,
Коли людина не жива.
Лише по смерті нас згадають,
Ми, як художники століть,
Нас при житті ніхто не помічає.
На кладовища носьть квіточки.
Ну а про квіти в серці,
Які вмирають кожен день.
Про тії очі бліднолиці,
Що плакали із дня у день.
Про них ніхто вже не згадає,
Це все - історії сумні рядки.
ID:
609975
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 28.09.2015 18:56:34
© дата внесення змiн: 28.09.2015 18:56:34
автор: Ano Nimka
Вкажіть причину вашої скарги
|