Я шукала себе… Серед тисяч облич і зірок.
Я вдивлялася в небо, ліси, у море і гори.
І не міг дати відповідь жоден священний пророк,
Чому люди в житті – неначе у п’єсі актори.
Я вдивлялася в очі, а бачила холод зіниць…
Порожнечу і пустку у місці, де билося серце.
Лише маски лежали в вітринах престижних крамниць.
Лише блиск від прикрас й тканин відбивався в люстерці.
Дон Жуани і блазні, принцеси, Іуди, Тартюф…
Вибір є, треба тільки повірити в маску!
А на ранок, що був Прометеєм, раптово забув…
І трагедія долі умить обернулась на казку.
Серед масок і гриму у мене немає лиця…
Бо емоції – в серці, не вдавані, щирі та справжні!
Де всі бачать автора – шукаю завзято Творця,
А ви можете Богові глянути в очі, відважні?
Зради попіл осів на згорілих уламках душі.
Навіть пристрасть тепер мальована тонко й манірно.
Я ще маю надію і вірю, а кажуть: «Лиши!»…
Бо тепер навіть вірити в світло треба помірно.
І коли хоч один та й згадає про справжнє лице?!
Коли знову у моду ввійдуть наші щирість і ласка?
Зняти маску – як важко і болісно це…
Адже там не обличчя – там знову порожня гримаска.
Я шукаю себе, викриваючи вас на шляху!
Бо мета моя добра – цей Всесвіт змінити на краще!
Та чому ж оцей усміх, як квіти на реп'яху,
Від обличчя мого відділити все важче і важче?..
О, як маски оці і вам, і мені до лиця!..
Хто ви, пані? Гертруда? Ваше здоров'я!
Карнавалу нещирості й зради не видно кінця.
А я – Герострат. Приміряю лик марнослав'я.
