Схиливши голову перед цілунком,
Немов над шквалом буревію,
В очах його,
мов ватрі, що полишена на ранок подорожнім
ще жевріли від першопогляду жаринки
І подих, що з її грудей метнувся,
роздмухав попіл у метелицю
розмухав жар у ліс
пожежна ситуація
але сліди (бо босі ноги)
отрута зрад
розчинять тіло в кров*яне суфле
то краще вже спали дотла, вже краще Фукусіма.
Вже краще просто міст і в воду, мов в бетон,
або один, у скельну порожнину, пірнути без страховки,
далі інший перегон.
Тепер і дотики твої,
мов опіки
лишають слід -- вугільно чорний й металево білий по краям.
Лишають океан -- пекельно крижаний, і до нестям-
и. Втопися в солоній безкінечності чиїхось сліз.
Бо ти у них важливий, мов дефіс.
