Їх більше двадцяти -
отих
хто й зараз через мене плаче
Я не скажу
що я усіх любив
Бувало всяке наче
І що таке – любив?
Чи знає справжню хтось ціну любові?
І як кривавить болісний розрив
як накохався вволю?
Було це ніби вдень
а може ніч на дворі тихо в’яла
І як під кулями слабка мішень
її душа конала
Вона сказала – «Йди…
Забрав у мене все і навіть більше…»
Куди ж іти
коли її сліди
Коханіші за інших?
А друга поруч спить
Всміхається вві сні – мені напевно
Була б дорогоцінною ця мить
але тепер – даремна
Ось інша вже прийшла –
сюрпризи
втіхи
пестощі
дарунки
Від насолоди втомлені тіла
Пече від поцілунків
З тією ми п’ємо -
вино
шампанське
віскі
ром і пиво
Буває
напиваємось в гівно
Та ще живі на диво
А інша дістає -
листи кілометрові мені пише
Я їй казав вже сто разів
як є:
для мене ти – лиш інша
А до цієї я
навідуюсь
коли усі набридли
У неї теж колись була сім’я
І теж згоріли крила
Навіщо все це нам?
Даруючи ілюзію тепла
бодай на мить загоюю цей шрам
від кігтів горя-зла
Їм зрозуміло все
Хоча в очах застигла дика туга –
«Залиш хоч доторк
хоч одне слівце
Хоча б зостанься другом…»
Я б залишив – усім
Та ранком все ж буває так самотньо
І я би теж у них цього просив
але що буде потім?
А потім буде так:
«Забрав у мене все і навіть більше…»
Куди ж тепер іти – хіба в кабак?
Чи може знов до інших?
Одна як тінь зрина
то в середу під ніч
а то в неділю
А друга каже – це моя вина
що більше їй не вірю
З цією ми давно
хоч іноді зникає на півроку
З тією – як в дорослому кіно
хоча і це морока
А є ж іще руда -
легка і ніжна
як травнева днина
Вона кохає
В неї на руках
сидить моя дитина
Коли настане тьма
в моєму серці та по всьому світі
я закурю
наллю бокал вина
та випаду з орбіти
Всі скажуть – відлетів
Ніхто не знатиме всієї правди
А правда в тім –
якби усіх любив
тоді не відлітав би
А так – навіщо це?
«Забрав у мене все і навіть більше…»
Ідеш по колу
Замкнене кільце
Всередині лиш тиша
А світ такий тонкий
І від плювків у душі швидше рветься
А хто з нас не плював?
Й кому жінки
не розтрощили серця?
Страшить не сам фінал
а те
що станеться ще до фіналу
Не важить те
скількох ти вполював -
для Бога це замало
Важливим є лиш те
наскільки визнав власну сіру малість
Без покаяння ти – відро пусте
куди зливають старість
Я вірю що війна
душі з гріхом веде до перемоги…
Насправді ж я – потворний шмат лайна -
лежу серед дороги
Ненавиджу себе
«Забрав у мене все і навіть більше…»
Хто любить – найстрашніше прокляне
Що може бути гірше?
Їх більше двадцяти -
отих
хто й зараз через мене плаче
Можливо я нікого не любив
Чому ж тепер… я… плачу?
